Олександра Зіновіївна Ратушняк народилась у 1917 році в селі Романківці, що біля містечка Сокиряни, на території Бессарабії.
Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна її сім'я - батько, мати, брат, три сестри були депортовані румунами в окуповані ними південні райони Вінницької області.  
Опинилася в Бершаді, де від тифу померли батько і мама, сестра і брат. Олександра Зіновіївна залишилась одна із маленькою сестричкою Катею. У пошуках їжі і випадкового заробітку ходила по селах і одного разу прийшла у Лугову. У цьому селі місцевий житель забрав сестер до себе і потім випросивши та викупивши їх у румун, залишив у себе. Після війни він одружився з Олександрою.

Олександра Зіновіївна згадує: "Мій чоловік був для мене захистом. Адже я була єдиною єврейкою у селі, і люди говорили про це, за спиною, але говорили. Ми прожили з чоловіком недовго - він був старшим за мене і помер у 1958 році. Мені одній довелось дуже тяжко працювати. Більше 50-ти років я прожила у Луговій і у 1996 році виїхала в Ізраїль, одна, до племінника. Потім приїхав син з двома дітьми (у 2001 році). На жаль він помер тут від раку. Спочатку я проживала у племінника, а потім мені дали кімнату. Один внук повернувся в Україну, другий внук проживає тут, в Ізраїлі".
Незважаючи на свій похилий вік, Олександра Зіновіївна багато що робить сама - готує, трохи прибирає. І хоч вона часто плаче із-за спогадів про минуле, але знаходить розраду у своєму теперішньому житті в Ізраїлі: два рази на тиждень їздить на молитви, бере участь в екскурсіях і святах.
Олександрі Зіновіївні Ратушняк йде 95-й рік, але вона сповнена надій і доброти і згадує Лугову, - адже більше 50-ти років життя людини мають значення для її почуттів.