- Дмитре, з якими почуттями ти виходив на гру проти КФКС в складі рідної команди після 14 - річної перерви?

- Насамперед, я хотів бачити на цьому матчі своїх вчителів - гравців команди "Нива" Бершадь - 80-х, які як я знаю, є вірними вболівальниками нашої команди, очолюваної моїм першим тренером Войнаровським Борисом Івановичем. Безумовно, дуже хотілось зіграти і виграти! Дійсно, вони всі прийшли нас підтримати. Мені особисто це було дуже приємно і я також радий, що ми їх не підвели, а виграли цю гру. Коли я прийшов на стадіон, до мене повернулися спогади про дитинство, про хлопців, з якими розпочинав свій шлях у футболі та житті. Ці приємні хвилини спогадів перервав Віталій Баранов, який покликав на передігрову установку. А щодо нашої команди вцілому, то був приємно здивований. Задоволений молодими захисниками, непогано зіграв і центр, та й нападники не підвели, так як і воротар. Думаю, що в наших силах бути грозою авторитетів.

- Хто був ініціатором твого повернення до Бершадi?

- Я не знаю, чи знаєте ви такого хлопчика, на прізвище Єгоров Саша, з ним ми разом починали грати в футбол в одній команді. Хоча до цієї пропозиції я віднісся, як до приємної розмови, і не більше. Потім вже Віталій Баранов підключився і був більш наполегливим, і за два дні до початку чемпіонату, я прийняв рішення: грати за свій перший, рідний і дорогий мені клуб!

- В наступному чемпіонаті плануєш і надалі грати за Бершадь чи тут не все від тебе залежить?

- Ще рано казати про наступний чемпіонат, потрібно цей гідно закінчити. Можливо, мені прийдеться поїхати.

- А бажання продовжувати грати за Бершадь?

- Моє серце належить бершадській команді, і якщо у мене буде вибір, я віддам перевагу, рідній команді!

- На твій погляд, в якій грі якої лінії "Ниві" потрібно добавити?

- Не завадило б у всіх лініях добавити гравців, потрібен забиваючий нападник.

- Не можу не запитати про фінал Кубка України 1996 року? Проти кого грав персонально?

- Спогади про цей фінал, напевно, самі яскраві на протязі моєї кар'єри, особливо, коли ще граєш в основі... це найвища межа мрії! Командою тоді керував відомий тренер Сергій Юрійович Морозов, який поставив переді мною найважче завдання : персонально грати з Шевченком.

- Важко було? Пам`ятаю в газетах тих часів я читав непогані відгуки про оборону гри Вінницької "Ниви" в цілому тому матчі?

- Я повинен був за нього відповідати, але, коли він буде далеко від наших воріт, мені доручили дивитися за Ребровим. З Шевченком справився, а от з Ребровим... Сергій тоді дуже красиво забив гол. Шевченко падав в динаміці, а Ребров, красивим ударом метрів з 15-ти забив нальоту сильним ударом. Ми тоді програли 2:0, але були натхненні тим, що потрапили до самого престижного європейського турніру, який поступається тільки лізі чемпіонів! Кубок УЄФА. Це був найзірковіший час для всього Вінницького футболу, за всі часи, звичайно, і для нас, гравців "Ниви".

- А коли ти зіграв останній матч за Бершадь?

- Це була гра в Слувуті за Бершадь в другій лізі в 1997 році.

- Що ж, всі справжні вболівальники міста раді бачити тебе вдома, удачі тобі, здоров`я і якнайменше пропущених голів.

- Дозвольте і мені виразити вдячність всім вболівальникам і друзям з міста Бершадi, які так тепло прийняли мене!

Автор: О. Єгоров.