Влаштувати вдома бойкот всіх правил, переконати батьків у правильності твого вибору, подати документи на складання ЗНО і чимдуж з надією та впевненістю в серці помчатися на день відкритих дверей в омріяний інститут чи університет. Перше враження від вишу незабутнє! Ідеально чиста територія, зелені газони, повітря, просочене навчальними клопотами, студенти, що запізнюються на першу пару… Ну все майже так, як має бути, як розмальовано на сайтах в Інтернеті. І ось вона, аудиторія, година спілкування з викладачами, умови вступу, форма оплати і … як то кажуть, «аут». Надії , мрії все рухнуло і розбилося перед закритими дверима університету. І тут моя світла голова починає усвідомлювати складність життя…

Вища освіта з кожним роком стає все дедалі недоступною. Знання – це рюкзак необхідних речей тільки в подальшому житті, а не при вступі. Та не буду опускатися до стереотипів, бо все ж є такі виші, де приділяють більшу увагу оцінкам в атестаті, балам у сертифікатові, а не грошам. Їх мало, зате вони найбільше цінуються абітурієнтами, батьки, яких вчили свою дитину розуму все життя, а не шукали легких шляхів збагачення. І можете собі уявити образу матері за свою дитину, яка закінчила дев*ятий клас з червоним свідоцтвом і не вступила в медичний коледж, бо місця державників були зайняті тими, які, вибачте, навіть не знають всіх частин мови! І що? Після цього можна говорити про майбутнє нашої неньки України? Як медик з купленим дипломом буде лікувати своїх пацієнтів? Про що думає влада, основою якої, як казав Екзюпері, має бути розум?

Правда життя жорстока: нікому не потрібні твої думки, хвилювання, бажання вчитися і стати Людиною. Про це хочеться кричати, зірвавши голос, бо не для того я готувалася до дорослого життя, щоб моя мрія розбилася, зіткнувшись з кораблем буденності і байдужості.

Факти вражають, а от статистика захоплює. Для чого ж ми, молоді люди, здобуваємо знання? Роздумуючи над цим, я провела невелике анкетування. Образно висловлюючись, молодь навіть ніколи не задумувалась над цим. Ми вчимося, бо так треба. Так заведено, бо зрештою примушують. А конкретно це виглядає так: 60 відсотків - для успіху і кар’єри, 30 - для суті життя, для цікавості пізнання чогось нового для себе і лише 10 відсотків здобуває вищу освіту, аби бути незалежними від батьків.

Як бачите, окрім розваг і «вітру», в наших головах вирують думки і про майбутнє. Наше навчання має приносити не тільки на користь, а й задоволення. Тільки тоді воно може дати бажаний максимальний результат. Тому не варто примушувати дитину підкоряти вершини економіки і фінансів, якщо їй до душі фарби і мольберт. Прислухайтесь до бажань свого випускника, але забагато волі давати теж не треба. Ми все - таки ще дуже молоді для мудрих рішень…

Вчаться ті, які вважають, що вони чогось варті в цьому житті, користуються власним розумом тільки сміливі. Ось чому комунікабельна, ерудована людина – це так престижно і модно. От тільки якою ціною їй вдається стати такою…

Юлія ТОДОРЕНКО,
випускниця Осіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів