Прогноз погоди
Якщо ви натисните
на iнформер, то перейдете
на сторiнку погодного сервера,
де зможете ознайомитися
з прогнозом на два тижнi.
Нашi друзi
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Головна » 2012 » Лютий » 16 » Чи завжди мед буває солодким?
10:33 Чи завжди мед буває солодким? |
Початок нашої розмови був дещо
несподіваним. Анатолій Петрович згадав… 1913 рік. Тоді йшли дощі, був
неврожай, у тому числі на мед. Але царський уряд виділив безплатно цукор усім пасічникам Російської імперії. Було таке і в Радянському Союзі – певну
кількість цукру безплатно видавали пасічникам. Але не всі із тих людей
займалися бджільництво. Та й дехто із
справжніх пасічників приписував собі
кількість бджолосімей, щоб на дурняк одержати більше дефіцитного тодi продукту.
А питання про кінцевий результат залишалось на останньому плані. Через деякий
час та практика припинилася.
Бершадська районна спілка
пасічників – одна з не багатьох в області, яка має чітко організовану
структуру. Вона об’єднує людей, які
думають не лише про власний прибуток, а й про громадський інтерес. Вже багато
років цю організацію очолює Анатолій
ПОТАПЧУК. - Анатолію Петровичу, чи вигідно
нині займатися пасічництвом?- І так,
і ні. Посудіть самі – якщо торік оптова ціна меду складала в середньому 20
гривень за кілограм соняшникового і 30 гривень – за стільки ж акацієвого, то
цьогоріч – 13-14 гривень за різний мед.
А на півдні України ще дешевше. За моїми спостереженнями, оптовики взагалі
хочуть збити ціну до 10 гривень. І це при тому, що середня ціна на цукор нині
7-8 гривень. Тому вигідніше продавати мед на базарах, але не всі це роблять. У нашому
регіоні взятки з вуликів менші порівняно з півднем і сходом, де від сім’ї мають
по 100 і більше кілограмів. А в нас якщо 50 – це вже добре. - Скільки потрібно мати вуликів,
щоб пасіка приносила прибуток?
- За
часів Радянського Союзу людина, яка мала до 25 сімей, могла вважатися багатою –
була дуже велика різниця в ціні на мед та інші продукти. А зараз навіть при
наявності кількох десятків сімей деякі люди не можуть звести кінці з кінцями.
Взагалі, про нормальну віддачу варто говорити при наявності не менше сотні
сімей. Зрозуміло, що сам господар не може справитися з таким обсягом роботи,
тому підключається сім’я. Такі пасічники шукають оптових покупців, а ті, хто
має менше, скажімо, десять - двадцять, обмежуються друзями, родичами. І торгівлею
на ринку вроздріб. Пасічники
є різні – в одного є кількасот сімей, в іншого – п’ять.
- Недавно відбулися традиційні
збори спілки, в яких взяв участь відомий в Україні пасічник. Це дід Василь Соломка – редактор журналу
«Бджолярський круг», автор цікавих книг та брошур. Про що велася мова на
зібранні?
-
Активних членів спілки у нас до тридцяти. І об’єдналися ми не заради виходячи якоїсь
матеріальної зацікавленості чи для розв’язання своїх внутрішніх проблем, а насамперед для того, щоб пропагувати
бджільництво. Бо зараз у нас, на відміну від інших країн, зовсім відсутня пропаганда
меду та бджолопродуктів. Скажіть, чи бачили ви таку рекламу у пресі чи чули по
телебаченню, радіо? А в Німеччині, Ізраїлі, скандинавських країнах така інформація
на телебаченні з’являється не менше п’яти разів на годину… Це соціальна
реклама, на яку не жаліють коштів та ефірно часу, площ на шпальтах газет та
журналів. У нас же набридливо розповідають про сумнівні медпрепарати та
горілчані вироби (при цьому скромно застерігають у титрах, що вони шкідливі), а
про те, що для багатьох людей могло б стати панацеєю, нічичирк. Я вважаю, що у
засобах масової інформації взагалі потрібно було б безплатно подавати соціальну рекламу меду та продуктів
бджільництва. Адже вони ефективніше сприяють лікуванню багатьох захворювань,
ніж антибіотики. Взагалі про це повинна була б подбати держава. Можливо, хтось
навмисне блокує таку цінну для людей інформацію? Не відчуваємо ми і підтримки
(і взагалі будь-якої зацікавленості) влади на місцях. Раніше у кожному районі
був зоотехнік по бджільництву, нині ж галузь поза межами інтересу владних
структур. Дещо роблять самі пасічники для пропаганди, скажімо, той же дід
Василь, розповсюджуючи різні тематичні книжечки. Коли я реалізую мед, то теж це
роблю, безплатно роздаючи такі матеріали. Але цього недостатньо. В Ізраїлі,
наприклад, держава за кожен кілограм меду виплачує пасічникам по сім доларів…
Вели пасічники на своїх зборах мову і про проблеми реалізації,
розміщення пасік, механізації, ветеринарії та інше. Скажімо, рекомендації ветслужби
по утриманню бджіл суперечать вимогам законодавства по бджільництву. Як тут
бути? А чи багато людей знають про чудодійні
можливості апітерапії – лікування медом та бджолопродуктами?
Можливо,
через те, що ми не обминаємо усіх аспектів галузі, шукаємо оптимальні шляхи
виходу із ситуації, на наші збори постійно приїздять сусіди із Чечельницького
району і навіть з Гайворонського району Кіровоградської області. Я ж намагаюся бувати на різних заходах, які проводяться на загальноукраїнському рівні І завжди інформую колег про те, що там говорилося. Але знову ж
таки, хотілося б, щоб
і представники влади не обминали наших зібрань.
- Анатолію Петровичу, чому
українці споживають так мало меду?
- Одні
кажуть, що просто його не люблять. Я бачу у нелюбові багатьох до цього
чудодійного продукту те, що в нас за
останні десятиріччя просто не існувало культури споживання меду. Люди не привчені
до нього. Та й відсутність інформації не сприяє зростанню інтересу до меду..
Колись вважалось: якщо в хаті нема хліба, солі і меду, то в ній живуть зовсім
бідні люди. Мед потрібно споживати у будь-якій формі, у тому числі з чаєм. До
речі, мені імпонує те, як послідовно і переконливо про це пишуть автори
«Вінниччини», матеріали яких друкуються на сторінках «Зцілитель» та «Земля.
Садиба. Господар». Вживання при лікуванні продуктів бджільництва – пилку, прополісу,
маточного молочка тощо – хоч і триває довше, ніж лікування традиційними
антибіотиками, дає стабільніший
результат. До речі, в Америці у 70% замість цукру використовується саме мед. Там він є навіть у
гірчиці. Високо цінується мед в Англії, де кілограм коштує до 50 євро.
Люди, які
не вживають меду, збіднюють свій організм. Коли ж схаменуться і починають вживати, буває вже пізно… А потім
кажуть, що навіть мед не допоміг.
Про
цілющі властивості меду пишеться і говориться дуже багато. Треба тільки
прислухатися до цих порад і дотримуватися їх.
Загалом
я з оптимізмом дивлюся в прийдешнє. Адже останнім часом у бджільництво йде все
більше молодих людей, які вчаться не тільки на наших прикладах, а й прагнуть
перейняти досвід тих країн, які є взірцем у веденні галузі – Китаю, Америки,
Аргентини, Росії і т. д. А це означає,
що галузь має майбутнє.
ПІСЛЯМОВА ДО
РОЗМОВИ
Анатолія Потапчука я знаю вже
багато років. Раніше він був прекрасним фотохудожником, його роботи друкувалися
в пресі. Він керував фотогуртком. Та вже багато років пасічникує. І колеги незмінно
обирають його керівником районної спілки. Він – член Спілки пасічників України,
входить у гільдію медоварів (до речі, відзначений бронзовою медаллю на конкурсі
питних медів).
Щороку до десяти разів бере участь у різноманітних виставках.
Передплачує практично всі галузеві видання, підтримує зв’язки із пасічниками
різних регіонів країни.
Пасічництво у Потапчуків – це сімейна справа. Надійними помічниками і
партнерами Анатолія Петровича є дружина Ольга Олександрівна, син В’ячеслав,
донька Оксана, внуки Владислав та Діана. До речі, семикласника Владислава
Анатолій Петрович інколи бере із собою на виставки.
Звісно ж, проблем у пасічництві
чимало, і в короткій розмові про всі не згадаєш. Та хотілося б, аби ми всі і
найперше влада прислухалися до думок досвідченого бджоляра. Добре було б, якби
до розмови на цю тему долучилися й інші люди. Бо ж мова йде про здоров’я нації.
Вів розмову Федір ШЕВЧУК.
|
|
Категорія: Суспiльство |
Переглядів: 1438 |
Додав: landgraffs
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
