Бершадська міська
газета "Поштова вулиця"

Меню сайту
Категорії розділу
Прогноз погоди


Якщо ви натисните
на iнформер, то перейдете
на сторiнку погодного сервера,
де зможете ознайомитися
з прогнозом на два тижнi.

Нашi друзi




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Квітень » 5 » Лицар рідного слова Віктор Цимбал
07:47
Лицар рідного слова Віктор Цимбал
Віктор Цимбал - це ім'я досить відоме у літературних колах Вінниччини. А на його батьківщині про талановитого земляка знають небагато людей. І навіть зустрічаючи у різних газетах його чудові поезії, не всі здогадуються, що їх автор народився на Бершадщині, точніше, у Джулинці. У січні минулого року Віктор Цимбал відзначив свій 60-річний ювілей. 


Життя його складалося непросто. Закінчивши школу у рідному селі, подався до Львова, де спробував вступити на факультет журналістики. Не пройшов за конкурсом. Не став шукати легких шляхів, а подав документи у профтехучилище на Донбасі, де здобув фах електрослюсаря дільниці шахи. Далі – служба у рядах Радянської Армії на території Забайкальського військового округу у групі заправки ракетного полку стратегічного призначення.
У 1971 році його мрія пов’язати своє життя із журналістикою, нарешті, почала здійснюватися – він вступив на відповідний факультет Київського держуніверситету. Аж поки не прийшов травень 1972-го…
Викладачі і куратори попереджували студентів, що 22 травня не бажано йти, особливо з квітами, до пам’ятника Тарасу Шевченку у парк напроти університету. Бо, мовляв, у цей день у цьому місці збираються українські буржуазні націоналісти, вороги радянської влади. Зараз цей день – дату перепоховання Кобзаря на Чернечій горі в Каневі - відзначається на державному рівні, і навіть важко уявити, що у радянські часи санкції проти тих, хто порушував рекомендації та заборони обминати парк Шевченка, були досить жорсткими.
Розповідає Віктор Цимбал: - Я поклав до підніжжя монумента букетик блакитних волошок, і цей момент двічі зафіксували на фотоплівку кадебісти зовсім не прихованою камерою, а демонстративно, нахабно, майже впритул. На цьому мої університети закінчилися.
Того дня квіти до пам’ятника поклав ще й однокурсник Віктора Валерій Лазаренко, пізніше – відомий журналіст ( нині – покійний). За це їх виключили з комсомолу та університету.
Того ж таки 1972 року Віктор Цимбал одружився і разом із дружиною Людмилою Григорівною – випускницею Одеського технологічного інституту – поїхав до Казахстану за місцем її призначення.
Через рік повернулися на Вінниччину. Віктор Олексійович працював художником на різних підприємствах Вінниці та області, на нафтопромислах Тюмені, будовах Росії та Польщі. Найдовше трудився малярем рембуддільниці Вінницького комбінату хлібопродуктів № 2 у селищі міського типу Десна біля Вінниці. Разом з дружиною виростили трьох доньок. Мають уже чотирьох внуків.
Де б не працював Віктор Цимбал, він не розлучався з пером. Він не став професійним журналістом, та став прекрасним поетом. Творчий доробок його досить вагомий. А тематична спрямованість віршів різнопланова. Є в нього і лірика, і патріотичні поезії, і гумор, і сатира. Давно вже назбиралося на солідну книгу, але ж нині легше написати, ніж видати. Тож автор пропонує свої твори періодичним виданням, його можна почути по радіо. Час від часу я зустрічаюсь із нашим земляком, він радує мене читанням своїх нових віршів, ділиться творчими планами. Завжди презентує свої нові твори – добре, що технічні можливості дозволяють копіювати тексти без проблем. Тож маю можливість завжди із задоволенням їх перечитувати.
Сьогодні ж хочу запропонувати читачам його поезії, присвячені рідній мові і слову. Сподіваюсь, вони не залишать байдужим нікого.
Федір ШЕВЧУК.

Українцям
Вам може похвалитись всяк,
Що любить пісню, чарку й сало,
Та перелічених ознак
Щоб зватись українцем, мало.
 
Не досить просто одягти
Вишивану хрестом сорочку.
Тоді українцем будеш ти,
Коли твої сини і дочки
 
Із гордістю за свій народ
Візьмуть на прапор рідну мову.
Не віншуватимуть заброд,
Відвіють від зерна полову.
 
Навчаться звичай берегти
І матір-землю шанувати.
Тоді вкраїнцем будеш ти,
Як будуть так онуків звати.
 
 
Слово
Все змінюється, все кудись тече,
І ми на цій землі лиш тимчасово.
Настане час, і перейде усе,
Залишиться нетлінним тільки слово.
 
Воно всьому початок і кінець.
І вже не раз відлунням відізвалось.
Якби не Слово, що сказав Творець,
То ми б про Нього також не дізнались.
 
Горе-українці
Макс, «продвінутий» пацан,
Із першої «бурси»,
Їздить в місто з П’ятничан
На англійські курси.
Знає вже багато слів.
І цілком природно,
Що англійською хотів
«Спікати свободно».
Вчить, пітніє наш студент,
Мабуть, більше року.
Вже й шотландський діалект
Визубрив нівроку.
У свої шістнадцять літ
Добре зна англійську,
Та не вивчив ще як слід
Рідну українську.
«Я собрался за бугор.
Я англійський знаю.
Український разговор
Там нє понімают…»
Стид і сором за таких
Горе-українців,
Що живуть на хуторах,
Але вже чужинці.
 
*  *  *
Запанував ринковий лад,
На всю іде в нас «розбудова».
Змінивсь державний наш уклад,
І в темпі змінюється мова.
Ми і кмітливі, й не ледачі,
Крокуєм поступом вперед.
Пусте, що вже не маєм вдачі,
Зате в нас є менталітет.
Вже наша дійсність віртуальна
І «прагматичний» інтерес.
Сприймає більшість за нормальне
Цей перевернутий прогрес.
Кудись поділись магазини,
Скрізь тільки маркети стоять.
Не шкурку з сала, а резину
Нам пропонують пожувать.
Чи правильніше буде – гуму.
Торгівлю бізнес замінив.
Чи, може, хтось лише для глуму
У мові ці словечка вжив?
Коли в торгівлі навіть дока,
То в бізнесі – не конкурент,
Бо й тут різниця є глибока,
Бо скрізь панує менеджмент!
І гамбургери, і хотдоги,
А не канапки й пиріжки,
А курячі й індичі ноги
Чомусь уже окорочки!
Є рідних слів у нас багато,
Чи дійсно вдача в нас така,
Що вже газету прочитати
Не можемо без словника!
То ж гріх нам мову забувати,
Бо нам заповідав Тарас,
Як матір, мову шанувати
І нині, й завтра, й повсякчас!
 
*  *  *
Та що ж це діється довкола?!
Ця пошесть гірша, ніж чума, -
Хоч діють українські школи,
Та мови рідної нема!
У тих же школах, на перерві, -
Російська -  шириться, звучить,
А українська у резерві,
А рідна – скромно ще мовчить!
Держтелерадіо й газети,
Щоб «общество не ущемлять», -
Російські пруть пріоритети,
На українські їм начхать!
Ми незалежні, слава Богу.
Та ілюзорна воля ця.
І недаремно б’ють тривогу
Палкі і віддані серця.
Бо мусить зрозуміти кожен,
Якщо не зовсім ідіот,
Без мови існувать не зможе
Ані держава, ні народ!

 Віктор ЦИМБАЛ.
с. Джулинка – м. Вінниця.

Категорія: Суспiльство | Переглядів: 1539 | Додав: landgraffs | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: